Полум'я Голокосту на Дніпропетровщині.

  Більше 70 років минуло після закінчення Другої світові війни – наймасштабнішій, найжорстокішій, найкривавішій в історії людства війни, яку розв’язав Третій Рейх. У війні Гітлер переслідував дві головні мети: завоювання «життєвого простору» на Сході і знищення європейського єврейства. Протягом всього політичного життя антисемітизм знаходився в центрі його деструктивної діяльності. У своєму публічному виступі в 1923 році Гітлер заявив: «Євреї хоч і є расою, але не людьми». Ще до початку війни із СРСР вермахт і СС уклали угоду про співробітництво між зондеркомандами й військовими штабами в армійському тилу. Командири есесівських груп і команд особливого призначення отримали усні інструкції, і на окупованій території була пущена в хід програма винищування.
  25 серпня 1941 року німецькі війська зайняли Дніпропетровськ. Разом із військами вермахту в місто ввійшла айнзацкоманда 6 – спеціальний каральний загін поліції безпеки і СД, що знаходилась у складі айнзацгрупи «С» (для Північної й Центральної України), яка забезпечувала політичну безпеку в Дніпропетровську.
  Для вирішення питання побутового й господарського життя міста, освіти й охорони здоров’я окупованого населення була створена Дніпропетровська міська управа, яка виконувала накази ортскомендатури й штадткомісара. 2 жовтня 1941 р. міська управа видала постанову, в якій було записано: «Окремими питаннями жидівського населення не займатися». Для вирішення питань життя й побуту євреїв цією постановою створювалася так звана «жидівська рада» (юденрат); відомостей про діяльність ради не збереглося, тому що в найближчі дні була знищена більша частина єврейського населення міста.
  У жовтні 1941 р. міські євреї були зібрані біля Головунівермагу в центрі міста. У них спочатку відібрали речі, а потім побудували в колони по 800–1000 чоловік і під конвоєм повели в нагірну частину міста в напрямку Транспортного інституту. Там, на території лісорозсадника, над яром протягом двох днів, 13 і 14 жовтня з кулеметів розстрілювали жінок і чоловіків, старих і дітей. Убитих і поранених людей скидали в яр; туди ж з 20-метрової висоти живими кидали маленьких дітей. Два дні крики й стогони людей розносилися на відстані декількох кілометрів, і їх не заглушав шум тракторів, що працювали для цієї мети, і літаків, що кружляли над місцем розправи¹. За два трагічні дні жовтня 1941 року загинуло 11 тисяч людей. Після визволення міста офіційно винуватцями цього злодіяння визнано начальника поліції і СД майора Вільгельма фон Мульде, фельдкоменданта полковника фон Альберті і міського коменданта майор фон Гедельмана, але повною мірою відповідальним за цей жахливий злочин був також генеральний комісар Зельцнер.
  Така ж тактика знищення була застосована нацистами і в інших містах області. У Кривому Розі 14 жовтня 1941 року у воронки шурфу шахти № 5 було розстріляно 3 000 чоловік². У Новомосковську євреї були зібрані на млині, де їх протягом доби протримали без їжі і води, а вранці, відібравши у них речі, погнали за міст через річку Самара. Дорослих розстрілювали, а маленьких дітей живими кидали в ями. Там було замучено 400 чоловік³.
  Станом на 18 листопада 1941 року у Дніпропетровську залишилося 702 особи єврейської національності. У місті було опубліковано кілька антиєврейських об’яв. За розпорядженням польової комендатури євреї були зобов’язані носити на лівій руці білі пов’язки з нашитою шестикутною зіркою; їм було заборонено займати керівні посади й організовувати приватні підприємства. Комендантський час для євреїв тривав з 5 до 16 годин, тоді як для інших мешканців – з 5 до 19. Дітей-євреїв було заборонено приймати до дитячого садка, а пенсіонери-євреї не могли реєструватися у відділі соціального забезпечення для отримання допомоги. У держархіві області зберігається список 9 жінок-єврейок і 8 єврейських дітей, які перебували в будинку інвалідів. У своєму листі від 11 грудня 1941 р. міськсобез запитав у міській поліції щодо вирішення долі цих жінок, на що керівником поліції було зроблено резолюцію: «Негайно виселити людей жидівської раси із будинку інвалідів». А в іншій резолюції (вже написаній в управі) зазначено: «Написати листа до штадткомісара, включити заодно і жидівських дітей»⁴.
  Наступним кроком нацистів у «вирішенні єврейського питання» було виселення євреїв, що залишилися в місті, до гетто. У грудні 1941 р. на вулицях міста було розвішано відозву бургомістра про те, що євреї будуть переселені в єврейський квартал – гетто. Але спочатку євреї повинні були пройти перереєстрацію. Бургомістр поставив вимогу, щоб представник кожної єврейської родини з’явився до будівлі СД «для штемпелювання паспортів» (що коштувало 50 карбованців за кожний паспорт). Невиконання цієї відозви загрожувало штрафом у 5 тисяч карбованців⁵. 
  Для влаштування гетто, яке планувалося на перших порах на 4–5 тисяч чоловік, передбачалося використати євреїв, що залишались у місті⁶.  Для переселення до гетто готували і дітей. 26 лютого 1942 р. завідувач притулку відрапортував, що шестеро дітей «жидівської національності підготовлені до відправки в гетто»⁷.  До сьогоднішнього дня не знайдено жодного документального підтвердження або усного свідоцтва очевидців подій чи було у Дніпропетровську влаштовано гетто.
  У березні 1942 р. начальник поліції і СД у листі до штадткомісара повідомляв про «успіхи» карателів за минулий час (між груднем 1941 р. і березнем 1942 р.) – скорочення кількості євреїв на 200 осіб, які стали можливі «завдяки роботі поліції і СД»; він також просив надати список євреїв, що залишилися⁸.  За статистичними даними на 1 травня 1943 р. у Дніпропетровську не залишилося ні одного єврея⁹. 
  У сільських населених пунктах області – місцях компактного проживання єврейського населення на Криворіжжі окупанти використовували два варіанти «вирішення єврейського питання».
  Перший – поголовне знищення населення відразу після приходу окупантів. У селище Калинівку окупанти вступили 17 серпня 1941 р., а за 4 дні євреїв вивели з будинків, повантажили в машину і за селищем усіх розстріляли¹⁰. У серпні-вересні 1941 р жителів с. Інгулець, більшість яких становили євреї, розстріляли на руднику Інгулець, на кам'яному кар'єрі¹¹. Очевидці розповідали комісії з розслідування злодіянь нацистів про те, що в селі Софіївці окупанти зібрали в одному місці всіх євреїв, наказавши взяти з собою лопати. «Люди знали, что идут на смерть, и вынуждали силой оружия копать себе яму. По окончанию приготовления для себя ямы немецкие СС и полиция становили людей возле ямы, раздевали их, как стариков, а также детей, матери которых обрывали на себе волосы; дети кричали не своими голосами от испугу. И когда было дано распоряжение СС, полицаи расстреливали из автоматов, и люди, взрослые и дети, падали в яму; которые были не убиты, а только раненные, закидали живыми землею. Остальная группа людей, которые были оставлены для загортания ямы, тоже расстреливались, и [их] бросали в колодцы»¹². 
  В інших населених пунктах – с. Ново-Вітебськ, Калинівці та ін. застосовувався другий варіант. Працездатне єврейське населення використовувалося на будівництві траси Дніпропетровськ-Кривий Ріг. Люди працювали по 15–17 годин на день, отримуючи по 300 г хліба. Тих, які падали від важкої роботи і голоду, розстрілювали. Інших, хто вижив, розстріляли в 1942 році. Непрацездатних – людей похилого віку, дітей – зганяли на околицю села, де влаштовували гетто, поселяючи по 5–6 сімей в один будинок. А в травні 1942 року всіх розстріляли. Свідки повідомляли, що людей похилого віку і дітей селища Ботвине «свезли до раньше ими же приготовленной могиле, яка находилась за заготскотом и колониею Ново-Подольск, по балке и там убивали железными прутьями, а кого и живьем закапывали»¹³. 
  Збереглися документальні свідчення того, що деяким євреям вдалося врятуватися від розстрілу в травні 1942 року. Однак, доля їх була так само трагічна, як інших. При спробах втекти їх заарештовували. Зберігся лист командира жандармського поста Фрізендорфа командиру СС і поліції району П’ятихатки про затримання на дорозі Хаїма і Пемер Мар’янівських, 49 і 48 років, датований 2 листопадом 1942 р.: «Упомянутые евреи больны тифом и без посторонней помощи передвигаться дальше не могли. 3 ХІ 1942 г. они умерли. Полагают, что они работали на строительстве дороги DG4.»¹⁴. Станом на 10 червня 1943 р. у П’ятихатській в’язниці знаходилось 9 дорослых євреїв и 5 дітей¹⁵. 29 вересня 1943 р. при спробі до втечі були вбиті заарештовані євреї Бреславський, мати і дочка Болорацькі¹⁶.
  Так у 1943 році нацисти «вирішили єврейське питання» на Дніпропетровщині остаточно. За часи Другої світової війни в полум’ї Голокосту загинуло 60 % євреїв Європи і близько третини єврейського населення світу.

Начальник відділу інформації та використання документів            Н. Л. Юзбашева

¹  Держархів Дніпропетровської обл., ф. Р-2427, оп. 1, спр. 237, арк. 9–12.
²  Там саме, ф. Р-268, оп. 3, спр. 81, арк. 32–32зв.
³  Там саме, спр. 89, арк. 58–59 зв.
⁴  Там саме, ф. Р-2276, оп. 1, спр. 28, арк. 60.
⁵  Там саме, арк. 99.
⁶  Там саме, спр. 1365, арк. 11 зв.
⁷  Там саме, спр. 78, л. 97.
⁸  Там саме, спр. 110, арк. 565.
⁹  Там саме, спр. 1981, арк. 91.
¹⁰ Там саме, ф. Р-268, оп. 3, спр. 100, арк. 35.
¹¹ Там саме, спр. 103, арк. 29–30.
¹² Там саме, спр. 99, арк. 71.
¹³ Там саме, спр. 100, арк. 25–25 зв.
¹⁴ Там саме, ф. Р-2567, оп. 1, спр. 1, арк. 194–195.
¹⁵ Там саме, ф. Р-2276, оп. 1, спр. 44, арк. 64.
¹⁶ Там саме, арк. 173.