ДЕНЬ СОБОРНОСТІ – СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ, СИМВОЛ ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ

  У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Перших, на превеликий жаль, було більше. Історія не раз надто суворо й несправедливо карала Україну руками немилосердних завойовників. «Читати українську історію треба з бромом, – писав у травневі дні 1918 року відомий український письменник та політичний діяч Володимир Винниченко, – до того, – це одна з нещасних, безруких, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, застрашена нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи, вірніше, півдержавного) існування, що одгризалася на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія – ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування».
  Одна з таких сторінок нашого минулого є боротьба українського народу за соборність своїх земель.
  День соборності України є державним українським святом, яке щороку відзначають 22 січня. Саме в цей день у 1919 році возз'єдналися Західно-Українська Народна Республіка і Українська Народна Республіка.
  Звернемо увагу на деякі історичні події, які передували утворенню державності:
    ухвалення 20 листопада 1917 року Українською Центральною Радою ІІІ Універсалу (документа, в якому проголошувалося утворення автономної Української Народної Республіки з чітко визначеними кордонами) – стало важливою історичною подією у справі встановлення єдиної соборної держави;
   в листопаді 1918 року Рішенням Української Національної Ради був затверджений «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії», в основних положеннях якого проголошувалося приєднання Буковини до Західноукраїнської Народної Республіки з українськими етнічними землями угорських комітатів – Шариш, Берег, Земплін, Мармарош тощо;
  1 грудня 1918 року, коли в Києві ще діяла влада гетьмана П. Скоропадського, повноважні представники Державного Секретаріату ЗУНР Л. Цегельський, Д. Левицький і члени Директорії Української Народної Республіки на чолі з В. Винниченком підписали у Фастові договір про об’єднання двох республік. Трудовий конгрес України більшістю голосів ухвалив документи про злуку УНР та ЗУНР, проголосивши тим самим соборність українських земель в одній державі. Закарпатські всенародні збори - «собор русинів» у місті Хуст 21 січня 1919 року за участі більше ніж 400 депутатів з усього Закарпаття підтримали підписання протоколу з висловленням прагнення закарпатських українців увійти до загальнодержавної спільноти.
  Довгоочікуваний день єднання настав 22 січня 1919 року. Цього ж дня вперше в українській історії урочисто відзначено свято Соборності. В Універсалі Директорії УНР про злуку УНР і ЗУНР проголошено: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України: Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка».
  Після поразки української революції 1917-1921 років наддніпрянські українські землі увійшли до складу Радянського Союзу, об’єднані в межах Радянської України, а західноукраїнський регіон було розподілено між Польщею, Чехословаччиною і Румунією. Єдиний український простір було в черговий раз розірвано. З часу доленосної для України події 22 січня 1919 року, коли пробуджена національна свідомість підняла ідею всенародного об’єднання, минуло більше як 90 років. Історія – це пам'ять людського суспільства, його свідомість.
  Зараз гостро дебатується питання про возз'єднання українських земель у єдиній державі. Ця проблема у багатьох випадках висвітлюється однобоко. Дехто прагне звести її до 1919 року, інші – до 1939 року. Такий підхід не відображає всієї гами історичного процесу возз'єднання українських земель у єдиній державі.
  Вивчення й оцінка раніше спотворених процесів, фактів, імен – справа непроста. Вони вимагають копіткої праці, ретельного вивчення архівних документів, а також матеріалів. Потрібен якийсь час для підготовки і виходу у світ сучасних і добротних монографій. Та широкий загал громадськості уже сьогодні прагне отримати виважені відповіді на цілу низку найпекучіших питань з часів давніх і близьких.
  Пам’ятаймо, що кожен народ сильний своєю єдністю, працею, яка об’єднує, тим, що увійде в нашу історичну пам’ять словом соборність.

Щербина Ольга Сергіївна
провідний консультант відділу інформації та використання документів