Голодомор 1932-1933 років в Україні.
До дня пам'яті жертв голодомору.

    Голодомор 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП (б) та урядом СРСР 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до численних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
2003 року Український парламент назвав, а 2006 – офіційно визнав голодомор геноцидом українського народу.
  Одним із напрямів роботи Держархіву є документальне дослідження теми голодомору 1932-1933 років на Дніпропетровщині. Працівниками архіву систематизована значна кількість документів про голодомор і причини, які призвели до нього. Насамперед це накази, постанови, розпорядження, акти, повідомлення й довідки вищих органів влади СРСР і України, окружних (обласних), районних державних і партійних органів, сільських рад, колгоспів, установ охорони здоров’я, фотографії, наочно-агітаційні матеріали.
  З документальних свідчень Державного архіву Дніпропетровської області можемо побачити, що в 1932 році урядовими постановами список репресивних заходів для посилення хлібозаготівлі поповнюється натуральними штрафами. У господарствах, які «заборгували» по здачі хліба державі за непомірними для виконання планами, вилучали продовольство й худобу. У грудні 1932 р. ЦК ВКП(б) зобов’язав українське керівництво в рахунок хлібозаготівлі вивезти з українських сіл навіть посівний матеріал. Про те, що голодне виснаження людей ставало дедалі нестерпнішим розповідає рукописний анонімний лист до Дніпропетровського облпарткому від 26 травня 1932 р. : «Я своим письмом хочу вас поставить в известность, что мною замечено в толпе городской обывательской массы и крестьянства, и в частности среди рабочих заводов нашего города. Толпа вопит и страшно негодует, что власть поморила почти всех живущих на земле русской. Ведь человечество пухнет, мрет, разве вы не люди, что смотрите на факты и капли жалости не имеете? Так я вам должен сказать, что я чернорабочий, имею 6 душ детей, прихожу с работы, они меня встречают у порога прямо: «Папа, мы есть хочем». Что я им должен сказать? Я предлагаю изыскать, хоть из-за границы привезть, а надо дать хлеб людям не менее как 1 ½ ф на человека, без разбору, кто бы он ни был, лишь бы человек, потому что варива нет, что он должен кушать? Если уж вы задались целью погубить народ, но ведь если вдруг начнется маленький пожар, то ведь о революции все забудут, ибо им надоело голодать, а будут ожидать буржуев, которые с нами так безжалостно никогда не поступали, как теперь вы. И заметьте, что вы хлеб достать из-за границы могли б, за дешевую цену, потому что его там выбрасывают в море, а для вас была бы большая опора. Когда человек сыт, поистине ему другая власть не надо, но, голодая, он тоже защищать ее не будет. Нам надоело слышать жалобные стоны ребенка: «Хлеба, папа, хлеба».
    Як же реагувала влада на відкриті й анонімні звернення громадян, на інформаційні повідомлення про факти голоду й голодних смертей? Документи свідчать про намагання не надавати розголосу цим подіям, не реєструвати кількість померлих, ставити інший діагноз – тропічна малярія, висипний тиф, кишково-шлункові розлади.
    Люди робили відчайдушні спроби врятуватися від голоду: зверталися до влади письмово, міняли речі на продукти харчування, вживали в їжу дикорослі трави, залишали сім’ї в пошуках їстівного. У той час, коли рентабельність сільського господарства була підірвана примусовою колективізацією, знищенням основного товаровиробника, непомірними планами хлібоздачі, проводилася конфіскація продовольства в селян. У результаті більшість жителів України стали приреченими на голодну смерть. Маємо інформаційне зведення від 04 березня 1933 р. про факти голоду й голодної смерті по Дніпропетровській області. Характерно, що і цей документ, і решта інших про події голодомору мають гриф «зовсім таємно» або «не підлягає розголошенню».
    Тодішня влада не бажала обговорення проблем голоду. Таке обговорення означало б визнання факту економічної катастрофи, в яку потрапила країна внаслідок політики «наступу соціалізму по всьому фронту». Більше того, воно означало б дозвіл оцінювати рішення негласно прийняті на найвищому рівні з метою виходу з кризи. А саме ці рішення призвели до голодомору.
   Навіть у межах серії публікацій чи циклу радіопередач на тему голодомору 1932-1933 років неможливо розглянути всі документи, які є в розпорядженні обласного архіву. Тому всіх бажаючих відчути себе причетними до непростого історичного минулого українського народу запрошуємо відвідати Державний архів Дніпропетровської області.


Шматко Олена Станіславівна
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів