Афганістан 30 років по тому…

   15 лютого в Україні святкується День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Одною із найбільш болючих для України була участь її воїнів у війні в Афганістані.
За десять років неоголошеної війни на поле бою було відправлено більше 160 тисяч українців — кожен 4-й з 600 тисячної армії. Згідно статистики всього у війні загинуло близько 15 тисяч вояків, з них майже 4 тисячі українці. 72 українських вояка зникли безвісті. Майже 3 тисячі матерів втратили своїх синів, пів тисячі жінок стали вдовами, 711 дітей стали сиротами. Більше 8-ми тисяч українців отримали поранення, з них 6 тисяч залишилися інвалідами. Це ціна, яку заплатила Україна за імперські амбіції Кремля.
  15 лютого 2019 року виповнюється 30 років від того дня, як закінчилася війна в Афганістані, тому сьогодні хотілося б згадати події, які тривали 9 років 1 місяць і 19 днів.
  Афганістан завжди був однією з найбідніших і закритих країн світу. Це було зумовлено її географічним розташуванням та рельєфом місцевості 80% території якої становили гори та безводні пустелі, а також особливостями релігійної свідомості афганських племен.
  Та головне, що територіально мала й досі має країна Афганістан – це так званий «золотий трикутник», ‒ територія де вирощувалася й досі вирощується одна із значних світових часток маку-опіату – наркотичної речовини для виробництва опіуму. Цей світовий трафік і хотів контролювати СРСР замість західних зацікавлених країн.
   Король Афганістану Захір-Шах наприкінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення, а головне контролювати поставки опіуму. Поряд із військовиками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка дійсно прагнула вирвати країну з лав відсталості та бідності.
  Утворилося два угруповання — комуністів та ісламістів, які поставили собі за мету збройним шляхом захопити владу. Комуністам із допомогою радянських спецслужб вдалося в 1978 році здійснити військовий переворот. Відразу потуга їхніх радикальних перетворень зіштовхнулась із запеклим спротивом афганського селянства, що не бажало коритися кабульським "реформаторам". Особливе роздратування викликали нововведення в галузі землеволодіння, звичаєвого права і примусової ліквідації неписемності. Скориставшись непродуманими й різкими кроками комуністичного уряду, та маючи на меті захистити свої статки ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей. Саме іслам об'єднав різні племена та народності в боротьбі проти кабульського режиму.
  Народно-демократична партія Афганістану розпочала репресії проти власного населення. Жертвами служби безпеки (ХАД- Хадамат-е амнійат-е давлаті — Служба державної безпеки) стали тисячі селян, купців, вождів племен і релігійних об'єднань.
  У вересні 1979 року до влади в результаті державного перевороту прийшов лідер Хафізулла Амін. Його репресивна політика не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, що загрожувала самому існуванню комуністичного уряду.
  Введення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Ідея військового вирішення цієї проблеми належала шефу КДБ Юрію Андропову. Лідер ЦК КПСС Леонід Брежнєв за станом здоров’я фактично вже не міг керувати величезною імперією. Виконавча влада зосередилася в руках Андропова, людини, яка навіть не спромоглась отримати диплом технікуму водного транспорту. Шеф КДБ задумав очистити "авгієві конюшні" соціалістичного табору від найбільш небажаних фігур, що компрометували комуністичну ідею, а головне мали вплив на значну частину наркотрафіку з Афганістану.
  У січні 1979 року в Політбюро ЦК КПРС була утворена так звана "афганська трійка", до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. "Трійка" в умовах надсекретності наказала міністру оборони Устинову, та його оплічникам: начальнику Генерального штабу, командувачу військами Варшавського договору, начальнику відділу кадрів, начальнику політуправління армії, начальникові Головного управління оперативних операцій та першому заступнику начальника Генштабу підготувати план військової операції. Було розроблено операцію "Ш", яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.
  10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати підготовку до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в Туркестанському військовому окрузі і Середньоазіатському округах було мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська і техніка підтягнулися до кордону.
  Неофіційно рішення про введення радянських військ в Афганістан було прийняте на підмосковній дачі Брежнєвим Сусловим, Андроповим, Устиновим, Громико. Це «злочинне» рішення було ухвалено "кремлівським старцям", як їх називали в народі.
  Вже 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС рішення про введення радянських військ до Афганістану було ухвалене і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Легендою та офіційною тезою широких мас радянського населення було вказано на нього, як запобігання загрозі іноземного військового втручання до братнього народу Афганістану, в контексті інтернаціональності. Як формальна підстава Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання тодішнього керівництва Афганістану.
  Військове угруповання СРСР, яке офіційна радянська пропаганда називала виключно «Обмежений контингент радянських військ», опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, та стала як активним учасником , так і головним збудником.
  У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або душмани) — з іншого.
  Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану, в протидію душманам, які в ході конфлікту мали підтримку військових фахівців США, ряду європейських країн – членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
  25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в Демократичну Республіку Афганістан за трьома напрямками: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.
  До складу радянського контингенту входили: управління 40 ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення і деякі інші частини і установи.
  Афганська війна тривала від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2238 днів.
  Перебування радянських військ в Афганістані і їх бойову діяльність військові історики умовно розділяють на чотири етапи:
1 й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р. Введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів.
2 й етап: березень 1980 р. — квітень 1985 р. Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями і частинами. Робота з реорганізації і зміцненню збройних сил Демократичної Республіки Афганістан.
3 й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р. Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів із-за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків на Батьківщину.
4 й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р. Участь радянських військ в проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.
  Не досягнувши політичної, військової мети, та зламавши зуби на ідеї прибрати до рук центрального партійного керівництва СРСР шляхи наркотиків з Афганістану, зазнавши численних втрат, як у людських ресурсах, військовій техніці так і у фінансових коштах СРСР видихнувся.
14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану були підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в Демократичній Республіці Афганістану. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9 місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.
  Відповідно до угод, виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану були повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40-ї армії керував останній командувач контингентом генерал-лейтенант Борис Громов.
  З 1990 року Державний архів Дніпропетровської області почав проводити систематичний збір документів про події періоду війни в Республіці Афганістан 1979-1989 років. Сформована колекція документів «Воспоминания воинов-интернационалистов о войне в Афганистане 1979-1989 гг.», що складається з 11 документів та фотоматеріалів.
  На постійному зберіганні знаходяться стенограми, інформації, доповіді конференцій, зборів, організаційно-реєстраційна документація, заявки, програми, інформація про проведення фестивалю солдатської пісні, інформаційні матеріали про кількісний склад обласного об’єднання та інвалідах-«афганцях», листи батьків воїнів, загиблих в Афганістані, листування з державними органами влади й управління, підприємствами й організаціями щодо соціально-побутових і медичних питань.  На зберіганні знаходяться також документи про полковника Анатолія Івановича Редєчкіна, нагородженого орденом Леніна за бойові заслуги в Афганістані, посмертно. З редакції газети «Прапор юності» передані листи від воїнів-інтернаціоналістів і тих, кому є близькою тема Афганської війни.
  Із документів, щодо організації та проведення Першого обласного збору воїнів запасу в листопаді 1988 року, довідуємося про мету, яку ставила перед собою Дніпропетровська обласна рада воїнів запасу, - залучення й об’єднання зусиль воїнів запасу з військово-патріотичного виховання молоді, вирішення соціально-побутових проблем воїнів-інтернаціоналістів, інвалідів і сімей загиблих воїнів. На зборі йшлося про те, що «бойові традиції Збройних Сил – це не тільки історична література, уроки мужності, ритуали й урочистості, це – перш за все уміння, навички, готовність до захисту Батьківщини, що багатьом воїнам запасу основи військової справи довелося засвоювати в армії, бо початкова військова підготовка, досаафівські організації не виховали якостей, необхідних майбутньому воїнові. Учасники збору висловилися за проведення обласних заходів для підлітків, спрямованих на якісну підготовку молоді до служби в армії та виховання молоді для подальшої трудової діяльності.
  Політична ідеологія СРСР, ставила за мету розвиток патріотичного руху в Дніпропетровській області не як протиставлення існуючим державним і громадським формам виховання молоді, дітей і підлітків, а як прагнення молодих воїнів запасу застосувати свої знання і бойовий досвід у пошукові нових підходів до морального загартування, фізичної і військово-технічної підготовки майбутніх захисників Вітчизни, а також як прагнення перейняти естафету від ветеранів Великої Вітчизняної війни й ветеранів праці.
  Також, на зберіганні в Державному архіві Дніпропетровської області знаходяться нечисленні листи воїнів-інтернаціоналістів зі спогадами про війну в Афганістані, надіслані до редакції газети «Прапор юності» у 1988-1989 роках. Це перш за все  історії , долі та неоцінений досвід рядових солдат і молодих офіцерів тої афганської війни. Зі зведень районних комсомольських організацій довідуємося, що з Афганської війни, наприклад до Кривого Рогу повернулося живими півтори тисячі солдат, п’ятеро загинули, семеро залишилися інвалідами, 13 воїнів-інтернаціоналістів отримали поранення, за бойові подвиги шестеро криворожан-афганців нагороджені орденом Червоної зірки, 15 – медаллю «За відвагу», 11 – медаллю «За бойові заслуги». Даниною нашої пам’яті загиблим воїнам-інтернаціоналістам стануть фрагменти з листів сержанта Юрія Домніци та старшого лейтенанта Володимира Сахна до батьків загиблого при виконанні бойового завдання на Афганській війні та посмертно нагородженого орденом Червоної зірки Олександра Вєхтєва з Кривого Рогу.
  Крім афганців в цей день вшановують і інших військових, які брали участь у різних війнах в часи СРСР та незалежної України. На даний час в Україні налічується 330 тисяч ветеранів радянських війн, включно з Афганістаном, та 37 тисяч військових, що виконували миротворчі місії після 1992 року. В період незалежності в миротворчих операціях за межами України загинуло 49 військових.
  Ставитися до війни можна по-різному, але не слід забувати тих, які віддали своє життя, живуть серед нас, мають досвід і працюють заради щастя своїх нащадків! Пам’ятаємо про них!
Для вшанування пам’яті у Дніпрі було зведено пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам. Меморіал є частиною комплексу створеного в знак пам'яті про загиблих воїнів в період Афганської війни. Розташований пам'ятник в центральній частині Дніпропетровська, на перетині вулиць Січеславська Набережна і Воскресенська. Меморіал був встановлений в 1989 році і став першим в Україні комплексом, зведеним на честь героїв Афганської війни.
  Композиція пам'ятника на перший погляд здається досить простою, однак несе під собою глибокий філософський зміст. Пам'ятник представлений кам'яною плитою, зануреною на гранітний постамент. Плита символізує собою мармурову могилу, зверху прикрашена дубової гілкою, як символ честі, відваги і військової доблесті. На гранітній табличці виконаний напис, який повідомляє перехожим, кому зведений цей монумент.
  12 лютого 2019 р. на сайті Державного архіву Дніпропетровської області було розміщено онлайн виставку, присвячену вшануванню учасників бойових дій на території інших держав.
На виставці використовуються 47 документів та світлин з фондів центральних державних архівів України та Державного архіву Дніпропетровської області. Більшість документів виставки відображають події, що відбувалися після вводу радянській військ в Республіку Афганістан у 1979–1989 роках і життя воїнів після демобілізації.

Провідні консультанти відділу інформації та використання документів Держаного архіву Дніпропетровської області        Олена Шматко, Ольга Щербина