Справа слідчої комісії катеринославського губревтрибуналу з обвинувачення
в контрреволюційній діяльності В. І. Осипова
Шануючи події революційної доби 1917–1921 рр., ми звертаємо увагу на людей, які були дійовими особами подій тих бурхливих років. Однією з таких осіб був останній міський голова Катеринослава В. І. Осипов.
Василь Іванович Осипов народився наприкінці 1884 р. в російському місті Владимирі в робітничій родині, отримав вищу економічну освіту, служив у земстві. 1902 р. він вступив до щойно створеної партії соціалістів-революціонерів. Брав активну участь в агітаційно-пропагандистській роботі партії, ставши членом Владимирського губкому. 1907 р. він був заарештований і засланий до Наримського краю на 5 років. З 1915 р. його життя було пов’язано з Катеринославом, де він служив у земських установах, брав участь у партійній роботі місцевих есерів. Після падіння монархії В. І. Осипов становиться помітною постаттю в громадсько-політичному житті губернії та губернського центра, посівши низку вищих посад на Катеринославщині в революційну добу – був комісаром пошти й телеграфу та по нагляду за друкарнями губернського виконавчого комітету громадський організацій, помічником губернського комісара, а протягом 2 місяців, у червні-серпні 1917 р. навіть очолив губернію, виконуючи обов’язки губернського комісара. Як активного діяча партії есерів, Василя Осипова в серпні 1917 р. обирають гласним новоствореної на демократичних засадах міської думи Катеринослава, і вже на першому засіданні думи 24 серпня 1917 р. він від фракції більшовиків і есерів більшістю голосів (69 проти 16) обирається міським головою терміном до 1 січня 1919 р1. Василь Осипов залишався на цій посаді до розпуску владою гетьмана П. П. Скоропадського демократичного складу думи 9 травня 1918 р. Після приходу до влади Директорії УНР і відновлення повноважень демократичної думи в листопаді 1918 р. В. І. Осипов повернувся до обов’язків міського голови і працював на посаді до кінця червня 1918 року, коли до влади прийшли більшовики і утворили нові, радянські органи влади та управління. Останній раз Василь Осипов посів посаду міського голови за пропозицією добровольчого денікінського командування 25 червня 1919 р., але вже 19 липня наказом губернатора С. С. Щетиніна був відсторонений від посади2 . Саме цей період перебування Василя Осипова в якості міського голови розслідував Губревтрибунал в 1920–1921 рр. і виніс вирок: 10 років концтаборів, але, з огляду на Постанову V Всеукраїнського з’їзду Рад про амністію від 4 березня 1921 р., покарання Василю Осипову було скорочено до 5 років, а в лютому наступного року через необхідність розвантаження та скасування Катеринославського концтабору термін покарання йому скоротили ще на третину. Після визволення він працював за професійною освітою на керівних посадах Губфінвідділу, Окрплану.
Радянська влада не залишила В. І. Осипова в спокої, він заарештовувався ще двічі: у 1931 р. його було засуджено на 5 років виправно-трудових таборів (проте вже в 1934 р. він був звільнений достроково як ударник праці), а після останнього арешту в грудні 1937 р. йому була винесена вища міра покарання: Василь Іванович Осипов був розстріляний 7 липня 1938 р. 12 квітня 1957 р. він був реабілітований Військовим трибуналом Київського Військового округу.
Останнім часом особистість Василя Івановича Осипова привертає до себе увагу істориків3 . Досліджуючи біографію останнього катеринославського міського голови, Віталій Яценко і Максим Кавун зверталися, переважно, до місцевої преси, деяких архівних документів держархіву Дніпропетровської області та архівно-слідчої справи В. І. Осипова за 1937–1938 рр., що зберігається в Державному архіві СБУ по Дніпропетровській області. Проте, документи Катеринославського губернського революційного трибуналу не були введені в науковий обіг.
У 1920–1921 рр. Катеринославським губревтрибуналом було відкрито 2 слідчі справи щодо В. І. Осипова: у протидії військовому наказу4 та в контрреволюційній діяльності5.
Перша справа була викликана скаргою квартирмейстера Особового відділу ІІ Кінної Армії на дії Осипова, який не дозволив терміново виселити лікаря з квартири, що була визначена для поселення начальника Особового відділу ІІ Кінної Армії, заарештував квартирмейстера і помістив його під варту в ЧК. Під час конфлікту обидві сторони застосували грубу силу. Ця справа наслідків не мала: Губревтрибунал постановив справу щодо Василя Осипова припинити за відсутності складу злочину6.
Друга справа виявилася набагато серйознішою: розслідувалася контрреволюційна діяльність В. І. Осипова на посаді міського голови Катеринослава при денікінцях, якого звинувачували в активній підтримці Добровольчої армії і проведення до життя політики денікінської влади.
В умовах радянської влади обвинувачення Осипова в контрреволюційних діях не було безпідставним. Більшовики з часів перебування його на посаді міського голови знаходилися з ним у стані конфронтації. Особливо драматичний характер вона набула після жовтневого перевороту в Петрограді. Як міський голова, В. І. Осипов 26 і 27 жовтня виступив на засіданнях міської думи з докладними промовами, в яких суворо засудив дії більшовиків, побачивши в них «нерозважливий крок, крок Герострата». Він закликав думу «сказати точно і ясно: ми не йдемо з більшовиками, ми проти них, ми проти захоплення влади перед Установчими зборами»7 . Позиція міського голови викликала активний протест з боку гласних-більшовиків, які пізніше, прийшовши до влади, це йому пригадали.
Вперше в 1920 р. В. Осипов був заарештований 15 лютого і за вимогою голови губревкому, колишнього гласного думи Е. І. Квірінга «перепроваджений в його розпорядження»8. Заарештувавши Осипова, більшовики почали терміново шукати докази його провини перед діючою владою. 20 лютого Квірінг написав листа до Губчека, в якому вважав за необхідне «переглянути всі газети за час панування білогвардійців як в цьому 19-му, так і 18 р., і тоді знайдеться багато матеріалу проти Осипова»9. Поки збиралися докази, 13 березня Осипова звільнили з під варти під поручительство і підписку про невиїзд з Катеринослава10.
За Василя Осипова поручилися члени комітету КПУ і ревкому Кам’янського району Артемій Петруша і Фелікс Філіпяк, а також Прокопій Денисов та Олександр Розин, які свідчили, що під час денікінщини Осипов переховував від білих П. Денисова, О. Розіна, члена КП (б) У Павла Шевченка. Пізніше поруку дала також Губернська рада кооперативних з’їздів. За даними дослідників В. Яценка, М. Кавуна, поручительство мало тяжкі наслідки для самих поручителів, чиї імена ЧК використала для ліквідації місцевих есерів.
7 квітня 1920 р. на квартирі Осипова був здійснений обшук. У поясненні до ордеру на обшук виконавець записав: «Коли зійшли в квартиру, громадянин Осипов спав міцним сном»11. Під час обшуку були вилучені гроші, особисті документи, листування (дещо збереглося в матеріалах архівної справи, зокрема, різні посвідчення, записки дружини, малолітніх дітей до батька). А наступного дня В. І. Осипов був знову заарештований.
Слідство займалося пошуками доказів провини Осипова. До архівно-слідчої справи долучено роздруківки різних номерів газети «Наше слово», в яких міститься інформація про відповідь генерала Денікіна на вітальну промову міського голови Осипова12, інтерв’ю Осипова щодо зруйнованого «панами комісарами» міського господарства: «ми прийшли майже в пустелю, усіяну купами гною і трупами»13.
Ймовірно, зібраних доказів слідству здалося недостатньо, і Осипову не відразу були пред’явлені звинувачення. Після п’ятнадцяти діб перебування під арештом він звернувся до голови Губчека із заявою щодо прискорення розслідування, обумовлюючи необхідністю особистої присутності за справою ліквідації Ради кооперативних з’їздів. У документах слідчої справи немає даних коли саме Осипова звільнили з під варти, але судового засідання він чекав на волі, виїхав до Новомосковська. У той же час Колегія слідчих при Губревтрибуналі опублікувала в газеті наступне звернення: «Колегія особливих народних слідчих при Катеринославському губернському революційному трибуналі просить всіх товаришів, робітників і селян, які знають що-небудь про зрадницьку діяльність в епоху денікінщини колишнього міського голови, правого с.-р. Василя Івановича Осипова, як в друкованих, таки в усних виступах, повідомити про це в Колегію»14.
Справа В. І. Осипова заслуховувалась на відкритому судовому засіданні 3 липня 1921 р. На пред’явлене йому звинувачення Осипов заявив: «Факти, викладені в обвинувальному акті, не заперечую. Винним себе не визнаю». Наступного дня він звернувся до Губревтрибуналу із заявою, що вироку підкоряється і від подачі касаційної скарги відмовляється.
Архівно-слідча справа, що публікується, містить автографи В. І. Осипова, документи, які уточнюють деякі сторінки його біографії (термін перебування на посаді міського голови при денікінцях, час арешту в 1920 р. тощо), дозволяють краще пізнати його як суспільно-громадського діяча і людину.
1Держархів Дніпропетровської обл. Ф. 469. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 8.
2Там само, Ф. Р-1785. Оп. 1. Спр. 328, вкладення в конверті, арк. 3, 5.
3 Яценко В. Я. Винним себе не визнав / В. Я. Яценко // Відроджена пам'ять: Книга нарисів. Дніпропетровськ, 1999. С. 396–402; він же. В. І. Осипов: політичний портрет у контексті революційної доби 1917–1920 рр. // Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження. Випуск 7. 2009 С. 183–193; Кавун М.Э. Василий Осипов – последний мэр Екатеринослава. URL: https://gorod.dp.ua/news/167802 (дата звернення: 20.04.2020).
4 Держархів Дніпропетровської обл. Ф. Р-1785. Оп. 1. Спр. 329.
5 Там само. Спр. 328.
6 Там само, Спр. 329. Арк. 4.
7 Там само. Ф. 469. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 282, 283 зв.
8 Там само. Спр. 328. Арк. 10.
9 Там само. Арк. 26.
10Там само. Арк. 21, 25
11Там само. Арк. 11.
12Там само. Арк. 22.
13Там само. Арк. 23, 24.
14Там само. Арк. 34–24 зв.
Нонна Юзбашева
З конверту особистиx документів справи В. І. Осипова
