• Головна
  • Звернення громадян
  • Державні послуги
  • Нормативно-правова база
  • Фонди
  • Контакти
  • Анонси
  • Доступ до публічної інформації

Версія сайту для людей з вадами зору

Про архів
Історія Державного архіву Дніпропетровської області
Керівництво архіву
Структура архіву
Дорадчі органи архіву
Положення про держархів Дніпропетровської області
Регламент роботи Державного архіву Дніпропетровської області
Архівні установи області
Каталог метричних книг
Інформуємо громадськість
Науково-довідковий апарат
Електронний архів
Перспективний план
Описи
Картотеки
Видання
Метричні книги
Голодомор 1921-1923 рр.
Запобігання проявам корупції
Регуляторні акти
Державні закупівлі
Розсекречення документів
Ініціативні інформування
Прес-центр
Прес-релізи
Публікації
Знаменні дати Дніпропетровщини
Відеоматеріали
Виставкова діяльність
Презентації виставок
Документальні виставки онлайн
Велика історія. Українська Революція Гідності
Вакансіі
З життя архіву

posyl derzh-arch

Державні архіви
областей України


school-online
cyfrova osvita
15.11.2021 09:41

Перемога над страшною інфекційною хворобою

  Слово «vax», що пов’язано з вакцинацією, Оксфордський словник назвав словом 2021 року; він визначає, що це порівняно рідкісне слово в корпусі англійської мови до вересня цього року зустрічалося в 72 рази частіше, ніж за аналогічний період минулого року і вважає, що «жодне слово не передає атмосферу минулого року ніж vax».1
  Пандемія коронавірусу змусила ще раз переконатися, якими небезпечними бувають спалахи інфекційних хвороб і в тому, що вакцинація залишається єдиною можливістю врятуватися від зарази та повернутися до нормального життя.
  Слово «вакцинація» (що походить від слова латиною «vacca» – корова) вперше використав англійський лікар і вчений Едвард Дженнер, який наприкінці XVIII ст. застосував щеплення коров’ячої віспи людям від захворювання натуральною віспою. Віспа була найбільшою причиною смертності серед інших інфекційних хвороб. Тільки в ХХ столітті вона забрала життя людей більше, ніж усі війни людства. Вже в 1800 р. вакцинація була визнана обов’язковою в англійській армії та на флоті і далі стала швидко поширюватися по світу. У 1807 р. першою країною, де віспощеплення стало обов’язковим для населення, стала Баварія.
  На той час у Російській імперії епідемії натуральної віспи виникали повсюдно і постійно. Катеринославська губернія не була винятком. Дослідник історії причорноморських німців Д. Мєшков зазначає: «Одна з найраніших згадок про епідемію віспи у Шведській колонії датована 1802 р. Восени 1804 р Хортицький окружний приказ повідомляв про поширення нестримної епідемії серед дітей. У колоніях Йозефстальського округу 1804 р. від натуральної віспи померли 20 дітей. Це захворювання забрало життя 35 новоприбулих колоністів, що їх було розміщено на квартирах у цих колоніях, а також у сусідніх селах Кам’янці і Підгорному. Колоністи Молочанського менонітського округу стверджували, що хвороба у них поширилась від чумаків…».2  Колоністи, які нещодавно переселилися з різних німецьких земель і вели листування з родичами з-закордону, напевно чули про вакцинацію. У 1804 р. хортицькі меноніти звернулися до головного судді Контори опікунства новоросійських іноземних поселенців Самуїла Контеніуса з проханням отримати вакцину і навчити колоністів робити щеплення. 30 грудня 1804 р. Контеніус запропонував Конторі звернутися до Лікарської управи з проханням «будущею весною отрядить медицинского чиновника с материею коровьей оспы в колонии, который бы привил оную нескольким детям и наставил желающих научиться сей операции, каким образом они сами могут оную учинить».3  І хортицькі меноніти отримали бажану допомогу. У березні 1805 р. на Хортицю був відряджений оператор губернської лікарні Беккер для щеплення і навчання цьому менонітів. Він же робив щеплення навесні наступного року дітям у колонії Ямбург і сусідньому селищі Волоське.4
  У меморії Опікунської контори зберіглося свідчення від 31 січня 1808 р. про відправку сироватки для щеплення до одеських, шведських і молочанських колоній. У тому ж році доглядач молочанських колоній рапортував Конторі про зроблені штаб-лікарем Мелітопольського повіту Стеблевим щеплення 250 дітям молочанських колоністів.5
  20 березня 1809 року за ініціативою Херсонського військового губернатора герцога де Рішельє в місті Катеринославі був відкритий Комітет для розповсюдження щеплення коров’ячої віспи. До складу Комітету ввійшли: губернатор Петро фон Берг, губернський предводитель дворянства Петро Штерич, головний суддя Опікунської контори Контеніус і доктор Карл Роде, «известный по сведениям в медицинском искусстве и расположению на помощь ближнему». Його обов’язком було «стараться всемерно распространить, сколько можно, употребление сего спасительного средства». За планом Рішельє, «Обязанностью сего Комитета будет достать подлинную оспенную материю, и умножив ее в губернском и уездном городах через Врачебную управу и лекарей, иметь попечение о распространении прививания во всей губернии». Планувалося зобов’язати городничих і земських справників знайти бажаючих робити щеплення з числа вільних цирульників, відставних солдатів та інших вільних людей. У кожному повіті процедуру щеплення мали проводити 2 людини, яких навчали лікарі і під наглядом яких вони працювали; у наступному здібні щеплювальники могли претендувати на місце ученика лікаря. У повітах контроль за щепленням здійснювали по 2 наглядачі і 1 ревізору, обрані дворянськими предводителями з місцевих дворян.6
  За даними дослідниці Ольги Коновалової (Айсфельд), Комітет фактично працював з 1806 р. «В 1811 г. комитет был закрыт и тотчас же учрежден Екатеринославский губернский комитет о распространении прививания предохранительной оспы».7
  Зауважимо, що загальноросійський віспощеплювальний комітет був створений тільки в 1815 р. Згодом функції віспощеплення були передані земським установам.
  Щоб переконати населення в необхідності щеплення коров’ячою віспою «ако благодетельного средства к збережению многаго числа детей натуральною оспою истреблямых», Рішелье звернувся за сприянням до Архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського Платона, «дабы духовенство внушениями своими старалось удалить предрассудки простолюдин противу сего спасительного средства». У лютому 1810 р. з Консисторії вийшов Указ церковним духовним правлінням і благочинним для роздачі всім парафіяльним священикам, щоб вони «в воскресные и праздничные дни, по крайней мере два раза в месяц после литургии прочитывали оное прихожанам своим со вниманием и убеждением, и сверх того при удобных и приличных случаях внушали им, сколь спасительно и полезно для самых их, а паче для детей их сие средство прививания коровьей оспы, которое навсегда предохранит их от натуральной, а вместе с нею и от безобразия почти неминуемого с нею последствия и от самой безвременной смерти. А дабы более убедить их в том и показать на опыте истинную пользу сего способа, сами священно- и церковнослужители обязаны, ввиду тех прихожан своих, производить прививание коровьей оспы детям своим… Поелику же средство сие есть самое простое и самое удобное, стараться как самим им священно- и церковнослужителям признать оное, так и прихожан своих приобучать, дабы в течение времени могли сами они производить оное в действие…».8
  Щеплення проти віспи проводилися постійно в різних кутках країни, але оскільки суцільної, обов’язкової вакцинації не було, епідемії віспи спалахували ще довго. Щоб знищити заразу, у 1919 р. видано декрет РРФСР «Про обов’язкове віспощеплення», який мав загальний характер. 1924 р. вийшов закон про обов’язкову вакцинацію та ревакцинацію. До 1936 р. натуральна віспа в межах СРСР була переможена.
  Сьогодні ця перемога має нагадати всім нам, як важливо не заперечувати вакцинацію та прислухатися до голосу розуму, цінити життя своє і життя інших людей. Бо тільки так людство може врятуватися.

                                                                                                                                                                                  Нонна Юзбашева
                                                                                                                                                                                  начальник відділу інформації
                                                                                                                                                                                  та використання документів



1URL: https://languages.oup.com/word-of-the-year/2021/.
2Мєшков Дмитро. Життєвий світ причорноморських німців (1781–1871). К.: ТОВ «Видавництво «Кліо», 2017. С. 159.
3Держархів Дніпропетровської обл. Ф. 134. Оп. 1. Спр. 72. Арк. 82–82 зв.
4Мєшков Дмитро. Вказ. праця. С. 160.
5Держархів Дніпропетровської обл. Ф. 134. Оп. 1. Спр. 187. Арк. 21, 360 зв.–361.
6Там само. Спр. 221. Арк. 193–195 зв.
7Письма герцога Армана Эммануила де Ришелье Самуилу Христиановичу Контениусу. 1803–1814 гг. / Сост. и ред. О. В. Коновалова. Одесса: ОЕФА; изд-во «ТЭС», 1999. С. 135).
8Держархів Дніпропетровської обл. Ф. 106. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 33–33 зв.

 

dp.archives.gov.ua

© Copyright 2012 - 2022 Державний архів Дніпропетровської області Офіційний сайт. Всі права застережені